Історія знеболювання у ветеринарії
 |
Очевидно, початкові спроби знеболювання походили з древніх спостережень при поїданні тваринами отрутних рослин, що викликали оглушення і загальну нечутливість. Надалі дослідження в області знеболювання йшли паралельно з відповідними дослідженнями в медицині.
Маються дані, що відносяться до 350 р. н.е., що грецькі лікувальники тварин (Апсирт, Євмелій і Пелагоній) застосовували для заспокоєння коней водні або алкогольні настойки цикути, маку й інших рослин, а Колумелла (600 р.н.е.) в Римі користувався для цієї мети насіннями дурману, настояними на вині для заспокоєння агресивних бугаїв. Вино ж використовували і самостійно для оглушення великої рогатої худоби.
Однак перше докладне повідомлення про застосування наркозу коня з докладним описом техніки і дозувань було зроблено в 1550 р. Руїні. Він уже згадує про спосіб пробудження приспаних тварин шляхом вкладання їм у ніздрі так називаного чхального кореня, зволоженого оцтом. Можливо, усі ці прийоми Руїні запозичав у своїх древніх попередників.
У середині XVII сторіччя Урен (1657) і Бейль (1667) ін’єкували внутрішньовенно тваринам опій. Через відсутність у той час шприців і голок застосовували гусяче перо і міхур. Описано спроби внутрішньовенного введення собакам не тільки опію, але також вина та інших ліків (Эльщольц, 1663). Однак у зв'язку з тим, що захоплення цими часом вкрай отрутними засобами нерідко закінчувалося смертю тварин, почали лунати тверезі заклики утримуватися від подібного приспання.
На початку XIX сторіччя (1802) Виборг проводив спеціальні дослідження про наркоз, уводячи внутрівенно алкоголь і опій. Завдяки його досвідам і дотепер внутрішньовенний алкогольний наркоз не утратив свого значення.
Однак, тільки після удало виконаних операцій під ефірним і хлороформним наркозом у людини (1846—1847) був покладений початок історії сучасного наркозу.
 |
Перші спроби наркозу хлороформом для клінічних цілей у ветеринарії пов'язані з дослідами на собаках і конях. Хлороформ тривалий час фактично був єдиним наркотиком при операціях на тварин, поки не був застосований хлоралгідрат, відкритий Лібігом у 1832 р. З метою внутрішньовенного наркозу в коня він уперше був використаний В. Воронцовым (1871) і Гумбертом (1875). У наступному і дотепер при операціях на великих тваринах цей вид наркозу є найбільш популярним. Розвиткові внутрішньовенного наркозу сприяло введення Вудом (1853) ін'єкційних голок.
Відкриття наркотичних засобів барбітурового ряду (1927 - 1929 рр.) ще більше розширило можливості внутрішньовенного наркозу. Величезне значення дли подальшого розвитку знеболювання мало виділення Ниманом (1860) алкалоїду кокаїну з листів бразильського чагарнику.
Завдяки його плідному клінічному і фармакологічному вивченню нашим співвітчизником В. К. Анрепом (1879) була покладена наукова підстава для застосування більшості сучасних способів місцевої анестезії. У 1905 р. Эйнхорн відкрив менш отрутний аналог кокаїну — новокаїн. Місцева анестезія у ветеринарії знайшла широке застосування і її дослідженням присвячена величезна кількість робіт.
Однієї з головних віх у розвитку методу місцевого знеболювання з'явилися дослідження Біра (1899) про спинномозкову анестезію. Після дослідів у Німеччині (1925) був відкритий спосіб епідуральної (сакральної) анестезії при оперативному лікуванні тварин.
Незабаром після другої світової війни і в зв'язку зі значними успіхами в анестезіології у ветеринарній хірургії почалося поглиблене вивчання наркозу і розроблені основи до так називаної премедикації і потенційованого наркозу.
 |
перейти к списку>>
Статьи по теме:
- Асептика та антисептика у ветеринарній медицині
- Джерело та шляхи мікробного забруднення
- Історія розвитку хірургії
- Основные этапы истории обезболивания в ветеринарии
- Характеристика стадий и уровней наркоза
- Подготовка животного к наркозу и его проведение
Другие статьи:
